Засновник Oculus VR і творець оборонної компанії Anduril Палмер Лакі знову опинився в центрі гучної технологічної дискусії. Цього разу йдеться не про шоломи віртуальної реальності чи автономні дрони, а про проєкт під назвою SLAB — концепцію суверенного плавучого міста-держави (сістіду) в океані, покликаного працювати поза юрисдикцією законів і регуляторних обмежень, які, на думку підприємця, гальмують критично важливі галузі в США.
Публічно про цей задум заговорили на тлі витоку інформації до медіа. Сам Лакі пояснив, що зважився вийти з розповіддю саме тому, що журналісти збиралися подати SLAB як черговий «плавучий дата-центр для ШІ». Підприємець різко відкинув таке визначення, заявивши, що його проєкт набагато масштабніший, давніший за нинішній ажіотаж навколо штучного інтелекту й задуманий зовсім не як модна іграшка для серверів.
Що відомо про проєкт SLAB
За словами Лакі, ідею він почав розвивати ще у 2014 році, спираючись на кошти від продажу Oculus компанії Facebook (Meta) за 2 мільярди доларів. У 2017-му сам Лакі разом із кількома близькими знайомими вклався в ініціативу, оцінюючи її тоді в 1 мільярд доларів.
Серед ключових заявлених рис проєкту:
- Промисловий та дослідницький фокус: замість того щоб бути просто сервером посеред води, платформа замислювалася як майданчик для галузей, яким у США заважають місцеві чи державні норми — зокрема металообробки, нафтопереробки, опріснення води та наукових досліджень.
- Розрахунок на тисячоліття: конструкцію нібито проєктують із розрахунком на термін служби до 1000 років, що звучить радше як амбітна інженерна фантазія, ніж як готовий кресленик.
- Поки що концепт, а не готова верф: попри гучні заяви та оприлюднені візуалізації, ані точного місця встановлення, ані підтвердженого графіка будівництва, ані детальної інженерної документації у відкритому доступі немає.
Парадокс між оборонним прагматизмом і морською утопією
У цій історії є показовий контраст. Палмер Лакі відомий одночасно і як техно-лібертаріанець із любов’ю до сміливих експериментів, і як творець компанії Anduril, що працює на оборонний сектор і державні контракти. З одного боку — прагнення вийти за межі звичних правил і створити власний острів свободи в океані, з іншого — глибоке розуміння того, як влаштовані велика інженерія, безпека та реальні інфраструктурні обмеження.
Показова й його реакція на ярлик «плавучого дата-центру». Для технологічної спільноти сьогодні майже будь-який великий інфраструктурний задум автоматично намагаються вписати в моду на штучний інтелект та обчислювальні потужності. Лакі ж наполягає на іншому: його цікавить не лише віртуальний код, а й цілком приземлена, «важка» фізична індустрія — та сама, яку часто витісняють із розвинених країн через складні дозволи, екологічні вимоги, бюрократію та дорожнечу.
Чому до ідеї ставляться скептично
Ідея морських міст-держав (сістидингу) існує вже десятиліттями — від ранніх лібертаріанських проєктів до спроб збудувати автономні платформи в тихих водах. Майже всі вони стикалися з тим самим: море не пробачає легковажності, а кожен метр над водою у відкритому океані коштує набагато дорожче, ніж здається на старті.
Навіть якщо побудувати гігантську платформу в міжнародних водах, залишається безліч практичних запитань: як забезпечувати її сировиною, паливом, продовольством і переробкою промислових відходів? Як вирішувати питання юрисдикції, морського права, страхування, захисту від штормів і потенційних загроз у відкритому морі? На папері (і на концепт-артах) автономна офшорна держава виглядає ефектно, проте на практиці вартість утримання важкої промисловості посеред океану може легко з’їсти будь-яку вигоду від уникнення регуляторних правил.
Ще один штрих до портрета
У контексті останніх новин навколо Лакі — зокрема згадок про інші його зухвалі й місцями епатажні ініціативи — SLAB сприймається як ще один крок у його фірмовому амплуа техно-провокатора, який любить кидати виклик консенсусу й ставити під сумнів звичні рамки. Океан завжди перевіряє утопії на міцність — погодою, логістикою, правом і бюджетом. Тож поки SLAB залишається скоріше маніфестом і приводом для суперечок про те, де має закінчуватися регулювання і починатися інженерна свобода — а чи вистачить у нього практичного підґрунтя хоча б на перший реальний крок, покаже час.
Таня Кресан для блогу STARTUP SCHOOL
Коментарі
Дописати коментар