Фіналістом цьогорічного Фестивалю інноваційних проєктів Sikorsky Challenge 2023 став проєкт "Протимінні чоботи» вихованця Київської МАН та учня 11 класу Політехнічного ліцею КПІ Романа Здоровила та його наукового керівника Олега Козленка.
Під керівництвом Олега Козленка та за допомогою Київської малої академії наук, яка сьогодні є лідером позашкільної освіти в столиці, свої ідеї змогли реалізувати чимало обдарованої учнівської молоді, а також отримати визнання на ТОПових міжнародних майданчиках Але про все — по черзі.
«ПІД ЧАС ВИБУХУ ХВИЛЯ РОЗСІКАЄТЬСЯ В РІЗНІ БОКИ, ЩО ДОЗВОЛЯЄ ЗБЕРЕГТИ КІНЦІВКУ»
Роман разом зі своїм наставником презентували чоботи на платформі спеціальної конструкції з чотирма «лапками», які здатні вберегти ноги від ампутації, якщо людина випадково наступила на протипіхотну міну типу ПФМ-1, яку ще називають «пелюсткою» або «метеликом».
Цими забороненими Оттавською конвенцією протипіхотними фугасними мінами окупанти щедро «засівають» українську землю. Сотні тисяч ПФМ-1 встановлюються дистанційно за допомогою реактивних систем залпового вогню. Там є спеціальні касети, в яких знаходяться протипіхотні міни.
«Пелюстки» вкрай небезпечні для військових і для мирного населення, особливо дітей, бо своєю цікавою формою приваблює малечу. Велика проблема полягає також в тому, що ці невеликі міни (всього 11 сантиметрів в довжину та 80 грамів вагою) зроблені переважно з пластику. Тобто вони не піддаються корозії, тому не руйнуються з часом і їх досить важко знайти за допомогою міношукача.
Під час підриву на «пелюстковій» міні людина дістає значні поранення ніг, що, як правило, закінчується ампутацією. Смерть можлива внаслідок великої крововтрати за умови несвоєчасної медичної допомоги. Саме тому Роман зі своїм наставником Олегом Володимировичем звернули увагу на цю велику проблему, з якою сьогодні часто стикаються військові та цивільні.
«Наш захисний пристрій призначений для того, щоб підвищити захист ніг військових, саперів від ПФМ-1 та мін в яких до 100 грамів вибухівки в тротиловому еквіваленті. Чоботи запобігають тяжким пошкодженням ноги, що призводять до ампутації. Вони також стануть у пригоді працівникам сільських господарств, надзвичайникам, лісівникам, залізничникам, енергетикам і багатьом іншим на деокупованих територіях».
Він зазначив, що міни ПФМ дуже чутливі й достатньо лише торкнутися, щоб пролунав вибух. Канадці, які брали участь у військових діях проти талібів і бойовиків аль-Каїди в Афганістані, розробили «Spider-boots» — «чоботи павуки» для захисту ніг від протипіхотних мін.
«Ми з Олегом Володимировичем ретельно проаналізували їхню конструкцію та зрозуміли, що можемо зробити краще. Наш захисний пристрій легше, зручніше та водночас жорсткіше, що дозволяє витримати більше навантаження. Завдяки металевій V-подібній формі платформи, під час вибуху хвиля розсікається в різні боки, що дозволяє зберегти кінцівку. Військові, яким ми показували наші чоботи підтримують наш проєкт», — розповів Роман.
До речі, на «Розетці» протимінні чоботи канадського виробництва коштують 40 тисяч гривень, тоді як орієнтовна вартість удосконаленої українськими розробниками версії складає 4500-5500 гривень. Крім того, важать канадські «Spider-boots» чотири кілограми, а зразок, представлений на конкурс «Sikorsky Challenge» вдвічі легше. Маса чобіт з металевими лапками та пружинами для демпфування складає всього 1,65 кілограма.
«ВИБУХОВА ХВИЛЯ ВІД ПРОТИПІХОТНОЇ МІНИ НЕ ПРОСТО ЛАМАЄ, А РОЗМЕЛЮЄ КІСТКИ НІГ»
Науковий керівник проєкту Олег Козленко додає, що схвальні вигуки вони отримали не тільки від військових, але й від медиків, які мають справу з пораненнями від вибухів протипіхотних мін. Він сподівається, що розробкою зацікавиться держава для подальшого виробництва, адже ні у КПІ, ні у Київській МАН таких можливостей немає.
«Вибухова хвиля від протипіхотної міни не просто ламає, а розмелює кістки ніг. Після такої травми зазвичай залишається один варіант — ампутація. Але якщо ногу поставити на підняту на кілька сантиметрів платформу, розсіяти в сторони вибухову хвилю, то є всі шанси вберегти ногу. Так, можуть бути переломи у кількох місцях, але кінцівка буде збережена й людина після лікування зможе ходити на своїх ногах», — сказав Козленко.
Команда розробила три експериментальні зразки, які модернізовували крок за кроком протягом року. Починали з пластику. «Лапи» для чобіт Роман надрукував на 3D-принтері. Втім, вирішили зупинитися на моделі з металевою основою на пружинах, які амортизують платформу з чоботом, а також «згладжують» вибухову хвилю.
«В Україні одна компанія зробила канадський аналог „Spider-boots“ з пластику. Він дешевше закордонного оригіналу, але обидва варіанти мають кілька недоліків, які ми намагалися виправити у своїй розробці. По-перше, зробили V-подібну металеву платформу, щоби розсікти вибухову хвилю. По-друге, розтягнули у часі дію кінетичної енергії. Вибухова хвиля пройде спочатку по витках пружини, втратить свою початкову потужність, а отже наслідки для організму людини вже не будуть такі катастрофічні», — пояснив Козленко.
Він нагадав, що ціль протипіхотних мін — не вбити, а вивести з ладу якомога більше людей, щоб вони не могли воювати. Намагання допомогти пораненому військовому збільшує кількість жертв, тому заряд міни повинен не вбивати, а калічити. Серед жертв «пелюсткових» мін чимало цивільних, але найбільше від них потерпають військові.
«Саме ці міни зупинили наш наступ в районі села Роботине на Запоріжжі. Окупанти „засіяли“ поля сотнями тисяч ПФМ-1. Нас із Романом вразило відео, як наша БМП виїхала штурмувати позиції ворога й перший піхотинець, який вийшов з машини підірвався на протипіхотній міні. Боєць сам наклав собі жгут, його втягнули в БМП, але в цей момент штурм припинився… Мій друг, який працює у телекомунікаційній системі, розповідав, що у Київській області три бригади, які відновлювали зв’язок, підірвалися на протипіхотних мінах», — розповів Козленко.
Ці випадки спонукали викладача та його учня зайнятися проблемою захисту бійців і цивільних від небезпечних «пелюсток». Їхня розробка пройшла успішні лабораторні випробування, зокрема тести на характеристики міцності в інженерних комп’ютерних програмах.
«Наші захисні чоботи можна взяти з собою, кинути в рюкзак, десь повісити та користуватися за потреби. Не треба бігати у них цілий день. Зрозуміло, що ми не можемо самотужки провести польові випробування. Так, інвестори зацікавилися, взяли наші контакти телефонів. Але ми хочемо достукатися до держави, щоб показати наскільки це велика проблема та запропонувати шляхи її вирішення», — сказав Козленко.
«У ТРЕТЬОМУ КЛАСІ ДІДУСЬ ПОДАРУВАВ МЕНІ ПАЯЛЬНИК»
Олег Володимирович зазначає, що в Україні чимало талановитої молоді, але Роман один з небагатьох механіків-винахідників, який робить усе своїми руками. Нині ліцеїст закінчує роботу над зменшеною копією українського танка «Оплот». Панцирник довжиною близько метра оснащений бензиновим двигуном. Роману залишилося «накинути» тільки гусениці.
«Робити різноманітні, переважно радіокеровані моделі — моє хобі, — розповідає Здоровило. — Мене з дитинства цікавило, як воно все влаштовано, і яким чином працює. Спочатку розбирав і збирав іграшки, потім побутову техніку. У батька, інженера за фахом, навчився працювати з електрикою, у діда — зі столярним інструментом. У третьому класі дідусь подарував мені перший паяльник. З того часу почав паяти схеми, ремонтувати та створювати радіокеровані іграшки».
Роман — хлопець скромний і про себе розповідає вкрай неохоче. З куди більшим інтересом говорить про технології та інженерію. Питання, куди піти далі вчитися, для нього не стоїть, це — КПІ, але з факультетом юнак ще не визначився. Викладач Романа називає учня справжнім майстром і запевняє, що він може полагодити будь-що, починаючи від розетки та кранів і, закінчуючи складною технікою.
А ще Роман за власні кошти придбав 3D принтер, на якому виготовляє деталі та шестерні для своїх проєктів, а також різні побутові дрібниці на прохання матері. Хлопець збирав на дорогий пристрій гроші, які йому дарували на дні народження, а також заробляв на ремонтах техніки і виконанні різних побутових доручень сусідів і знайомих.
Також хлопець захоплюється судномоделюванням. Він неодноразово брав участь і виборював призові місця у змаганнях радіокерованих кораблів. А нині юнак працює не тільки над танком, але й над створенням літака з електричним двигуном. Роман мріє стати інженером, щоб проєктувати дрони, які сьогодні стали відігравати критично важливу роль на полі бою.
За матеріалами Вечірній Київ
Коментарі
Дописати коментар